О надежде

В трудные времена надежда – это порой единственное, что у нас остаётся.  Но именно надежда способна вновь вдохнуть жизнь в обвисший парус нашей души, когда все попытки что-то изменить приводят к нулю.  Надежда способная на многое, и потерявший всё, но сохранивший надежду, может это подтвердить.  С надеждой мы можем идти дальше даже во мраке. Можем оставаться верными, несмотря на чью-то неверность. Можем сохранять спокойствие посреди паники.
Без надежды – не так.
Без надежды легко и пулю в лоб пустить, и разбить привычные узы, и  разрушить то, что строилось с таким трудом много лет. Без надежды человек не может жить. Поэтому он всю свою жизнь ищет кого-то, или что-то, куда он мог бы возложить все свои чаяния и всю свою надежду.  Деньги? Родные? Работа? Любимый человек? Страна? Президент?  А может, – я сам? …
И вот тогда, когда мы приходим к ответу, что ничего из существующего на земле, включая и меня самого, не является достаточно сильным, чтобы оправдать мои надежды, – вот тогда мы оказываемся перед выбором. Окунуться в горький омут разочарования и бессмысленности, и чувствовать, как тебя затягивает вглубь всё больше и больше. Или же поднять глаза выше, как если бы земля и мы все на ней были нарисованной картиной, – поднять глаза над ней, этой картиной, и обратиться к Тому, Кто всё создал, всё держит в Своих руках и конечно же, знает и видит меня таким, каков я есть. Эта встреча – с Творцом, с Богом,  — ничто иное, как обретение надежды.  Настоящей, которой не страшны никакие встряски и штормы. Почему же так сильна эта надежда?  Нет, сильна не она.  — Силен Тот, на Кого она возложена.
«На Тебя надеюсь я всякий день» – написано в Библии.  Но как возложить свою надежду на Того, против Кого и слова мои, и мысли, и дела, и вся сущность моя?  »Придите, – говорит Он, – если будут грехи ваши, как багряное,  как снег убелю».  Многие знают, что Христос приходил умирать за грешников. Но мало кто осознал, что он и есть тот грешник, за которого Христос умер.  Умер для того, чтобы грехи были прощены, мысли и желания – очищены, сердце исцелено, а жизнь исправлена.
«Народ! надейтесь на Него во всякое время; изливайте пред Ним сердце ваше: Бог нам прибежище». (Псалом 61:9)

Сліди на піску (вірш)

Жив  на світі чоловік –
Знав і радощі, і горе.
Він за свій недовгий вік
Мав страждань – неначе море…

Втрат багато переніс,
І журбу, і біль розлуки.
Він пролив багато сліз,
Пережив сердечні муки.

А коли помер – тоді
В небеса прийшов до Бога,
Озирнувся з висоти
на життя свого дорогу.

Що це?  – бачить він сліди –
Ось – його, і Божі – поряд!
Та чому зникав кудись
Божий слід в хвилини горя?!

В Бога сумно запитав:
– У  часи страждання злого
Ти чому мене кидав,
Залишаючи одного?…

Бог промовив:
– У пісках
це Мої сліди самотні:
Ніс тебе Я на руках
У найтяжчі дні скорботні!..

РОЖДЕСТВЕНСКОЕ НАСТРОЕНИЕ (сказочная история) /на укр.языке/

этот рассказ на русском языке: http://notelandia.hol.es/literary_works/fairytale/rozdestvenskoe-nastroenie/

Різдвяний настрій

Казкова історія

У центрі просторої кімнати стояла висока ялинка. Прикрашена різнокольоровими кулями, гірляндами та сніжинками, вона виглядала як справжня королева у святковому вбранні. Розкинувши довгі віти, ялинка заплющила очі від задоволення. Та раптом вона почула голоси… Це розмовляли ялинкові прикраси.

• Як мені подобається Різдво! — промовила синя блискуча Куля. – Я маю лише декілька цих днів, щоб показати усім свою красу і блиск. Як добре, що мене помістили так високо, щоб було видно здалека! Через це я маю такий різдвяний настрій зараз!

Іграшкова Бурулька незадоволено пробурмотіла:

• Не думай, що ти найпрекрасніша на цій ялинці. Подивися на себе – у тебе немає ніякої талії! А зараз ціниться тонка талія…. як у мене!
• Ха! Талія! Ну то й що! Ти всього лише нещасна Бурулька! Якби не була іграшковою, то рюмсала би весь час, бо не така гарна, як інші прикраси! – презирливо відповіла Куля.
• Ну ось! Ти зіпсувала увесь мій святковий настрій! – схлипнула Бурулька.

У суперечку втрутився Горіх у сріблястій фользі:

• Годі вам сваритися, пані! Ніхто з вас не кращий за мене! Адже я справжній Горіх. А ви лише прикраси, які потрібні лише один раз на рік.
• Ха-ха-ха-ха! – зареготав паперовий Сніговик. – Він кращий! Ніби ніхто з нас не знає, чому тебе загорнули у сріблясту фольгу!
• Чому? – хором запитали Куля і Бурулька.
• А тому що Горіх – сірий, непривабливий, нецікавий! Без фольги його тут ніхто би й не помітив!

Горіх тільки мовчки насупився. Його різдвяний настрій теж зник.

• Навіщо ти так? – вступилася Бурулька. – Ти, Сніговик, теж не ідеальна прикраса. Хитаєшся від кожного подиху повітря, ніби ось-ось злетиш, бо ти зроблений із паперу! Ти нічим не кращий за когось із нас!

Маленькі веселі вогники гірлянди вирішили теж взяти участь у розмові.

• Які б ви не були, та ніхто з вас не може сяяти таким чудовим зеленим сяйвом! – сказав зелений вогник.
• І таким червоним сяйвом! – промовив червоний вогник.
• Або ось таким жовтим! – прощебетав жовтий вогник.
• Або синім, як я! – додав вогник синього кольору.

Усі прикраси озирнулися і поглянули одне на одного. Так, вони не сяяли, хоча й відбивали частину світла. Їм усім стало дуже сумно.

Ялинка відчула, ніби її віти втомилися і поважчали від цього суму.

• Що ж робити? – злякано подумала вона. – Ще трохи, і я не зможу тримати такий тягар.

На щастя, ялинка мала ще одну прикрасу – маленького різдвяного ангела, зробленого з дерева і пофарбованого у білосніжний колір. Він весь час мовчки слухав суперечку своїх товаришів, але врешті решт не втримався і сказав:

• Друзі, дозвольте сказати. Думаю, ми усі неправі. Ми втратили різдвяний святковий настрій через те, що дивилися на себе та один на одного, замість того, щоб дивитися і захоплюватися Тим, Чиє це свято ми святкуємо.

Всі затамували подих.

• Розкажи нам більше про Нього, Анголе, — зніяковіло попросив Горіх.
• Слухайте різдвяну історію. Для того, щоб подарувати людям на землі справжню радість і прощення їхніх злих вчинків, на землю прийшов Божий Син, Ісус Христос. Він залишив прекрасне небесне царство і народився як звичайнісінька дитина. Коли настав час Йому народитися, Його Мати Марія і її чоловік Йосип були не вдома, а в чужому місті. Для них не знайшлося місця в готелі, і їм довелося ночувати в хліву. Там і народився Ісус. Марія сповила Його і поклала у годівницю для худоби, тому що не було іншого місця, куди можна було би покласти Дитину.
• Чому Божий Син не обрав народитися у найкращому будинку? – запитав зелений вогник.
• Чому у Нього не було найкращого ліжечка? – запитала Бурулька.
• Так, так, чому? – загомоніли інші.
• Тому що Він хотів показати Свою любов і доброту до кожної людини, незалежно від того, де вона живе, що вона має, і наскільки вона гарна. Так, Він обрав звичайний непомітний хлів і звичайну годівницю. Люди, які Його доглядали, були не царськими особами, а простими трудівниками. Він прийшов на землю як Слуга, а не як Пан. Він прийшов віддати Своє власне життя, щоб подарувати вічне життя для тих, хто вірить у Нього. Це найбільший подарунок, який тільки можна собі уявити.
• Він найкращий! – тихо промовила синя Куля.
• Він найпрекрасніший! – захоплено вигукнув Сніговик.
• А ми – безглузді нікчемні іграшки, які уявили себе чимось важливим! – задумливо промовив Горіх.

Їхню розмову перервали голоси у кімнаті. Тут вже зібралися люди за святковим столом.

• Христос народився! – урочисто промовив господар.
• Славімо Його! – відповіла уся родина.

І раптом почали відбуватися дивні речі. Усі ялинкові прикраси почали просити вибачення одна в одної. Вони зрозуміли, заради Кого вони прикрашають цю ялинку, і до них знову повернувся святковий настрій. Але це не був просто настрій – це була справжня різдвяна радість! Вогники засяяли ще яскравіше, і кожна іграшка тепер виглядала по-справжньому гарною.

Ялинка полегшено зітхнула і розправила свої віти.

Маленький хлопчик у захваті дивився на неї:

• Погляньте, — сказав він, — наша ялинка сяє від радості!

Автор: Ольга Новикова (Казьмина)

Встреча с Рождеством (стихотворение)

Мой путь непрост. Немало дней
метелица метёт.
Но есть Звезда, теплее с ней,
Она меня ведёт.

Вдали я вижу старый дом —
Сбылась моя мечта! —
Надеюсь я увидеть в нём
Рождённого Христа.

Но что Младенцу подарю?
Что Матери скажу?..
И вот я здесь… Стою, смотрю,
и слов не нахожу…

Померкли все огни земли,
Поблекли краски все,
И чем хвалиться мы могли,
Исчезло насовсем…

Что было славным до сих пор
В стремлениях моих,
Всё стало будто жалкий сор,
В один всего лишь миг.

И только Он — есть свет и жизнь,
Начало и конец!
Здесь, запелёнутый, лежит
В кормушке для овец…