Того вечора Сергійко ніяк не міг заснути. Він крутився на ліжку, і все думав, думав… Його непокоїло дуже важливе питання. «Що станеться зі мною, коли я помру? – схвильовано запитував сам себе хлопчик. – Невже мене просто не стане? Невже я щезну, як безслідно щезають злі герої у казках? Але як це – мене не буде?» Сергійко намагався собі уявити життя без самого себе, але у нього це не виходило. Нарешті він піднявся з ліжка і потупцяв на кухню, щоб попити води.
На кухні була мама. Вона здивувалася, побачивши Сергійка.
— Ти ще не спиш?
— Та… я… води хочу.
Сергійко зробив один ковток і поставив кружку на стіл.
— Мамо… я хотів у тебе щось запитати… А це правда, що мене не стане, коли я помру?
Мабуть, мама не очікувала почути від свого дев’ятирічного сина таке запитання.
— Іди у ліжко, я зараз прийду до тебе.
Через хвилину мама вже сиділа біля Сергійка.
— Синку, ти ж знаєш, що смерті не уникнути. Людське тіло старіє і помирає. Але кожна людина має ще й душу, яка безсмертна. Твоя душа – це і є ти. Навіть якщо помре твоє тіло, душа твоя продовжуватиме існувати. Тому ніхто після смерті не щезає безслідно.
— Я боюся помирати, мамо…
— Сергійку, пам’ятаєш, нещодавно ми читали у Біблії про Божого Сина Ісуса Христа?
— Пам’ятаю, — відповів Сергійко. – Там ще було написано, що Він постраждав і помер за наші гріхи.
— Так. А що з ним сталося потім, на третій день після смерті?
— Воскрес!
— Правильно, Ісус Христос воскрес. Смерть не змогла втримати його у могилі. Він воскрес, і це значить, що Він сильніший за смерть! А ще згадай, Христос сказав, що кожний, хто вірує у Нього, матиме вічне життя.
— Мамо, якщо я вірую в Ісуса, Він зробить так, що я ніколи не помру?
— Він зробить так, що помре тільки твоє тіло, а душа буде жити з Ним вічно.
«Значить, я не щезну», — з полегшенням подумав Сергійко.
— А як Він це зробить? – вже сонним голосом запитав він.
— Завтра договоримо, синку. А зараз на добраніч, бо ти вже засинаєш.
— На добра…ніч…
Сергійко заснув. І наснився йому дивовижний сон.
Ніби він стоїть у величезному темному залі перед високий троном. А на троні – якась страшна довготелеса істота, уся в чорному, з косою…
«Смерть», — одразу здогадався Сергійко.
Сергійко не бачив її обличчя, але підозрював, що воно потворне.
З-під опущеного на обличчя каптура почувся скрипучий голос. Здається, Смерть зверталася саме до Сергійка.
— Ти мене боїшся?! Правильно! Бійся! Я завжди поруч, і в будь-який час можу з’явитися несподівано! І тоді ти щезнеш! Щезнеш назавжди!
Сергійко відчув жах, який почав сковувати руки й ноги. Він хотів побігти, але не міг і поворухнутися.
-Мамо! – закричав він. Але зрозумів, що мама його не чує. «Треба кликати Того, Хто сильніше за смерть», — згадав Сергійко.
-Ісусе! Ісусе! Допоможи мені! – з усієї сили вигукнув він.
Раптом звідкись з висоти крізь темряву прорвався білосніжний сяючий промінь. Він, наче блискавка, вдарив ту, яка сиділа на троні, і… вона щезла! Просто щезла, розчинилася у повітрі, як злий герой у чарівній казці… А на троні замість неї з’явився Чоловік у білій одежі. Вся Його постать сяяла так, що Сергійкові було боляче дивитися на нього. Чомусь Сергійко був впевнений, що Чоловік… посміхається йому.
— Не бійся, Я воскресіння й життя. Хто вірує у Мене, хоч і помре, буде жити, — промовив Він до Сергійка.
Як тільки Сергійко почув ці слова, дивний солодкий спокій наповнив його серце. «Це ж Ісус !– подумав він. – Ісус, Який переміг Смерть!» Від страху не залишилося й сліду.
Сергійко розплющив очі і побачив безхмарне ранкове небо. Весняне сонячне тепло лагідно торкалося Сергійкового обличчя.
Починався новий день.
Автор: Ольга Казьмина (Новикова)
Островок 